Технологічна утопія в монументально-декоративному оформленні міст радянської України (1955–1991)

 

Субпроєкт Іллі Коваля має на меті дослідити тему технологічної утопії у творах художників представлених у міському ландшафті УРСР, та їхній вплив на українське суспільство.

Ухвалення 4 листопада 1955 року постанови «Про усунення надмірностей у проектуванні і будівництві» стало поворотним моментом в історії радянського містобудування. Ера пишного сталінського ампіру поступилася місцем стандартизованій архітектурі, покликаній задовольнити потреби масового житлового будівництва. Водночас виникла проблема «дегуманізації» міського середовища, яке стало одноманітним, сірим і незатишним для людей. Рішенням цього виклику стало монументально-декоративне оформлення, що поєднувало в собі одразу кілька функцій: пропагандистську, естетичну та навігаційну.

Пропагандистський потенціал міського простору високо цінувався радянським керівництвом протягом усього існування СРСР, а стрімкий науково-технічний прогрес другої половини XX століття виявився тісно переплетеним із утопічною комуністичною ідеологією. Це зумовило високий запит усередині тоталітарної системи на монументально-декоративні роботи, які на інтуїтивному рівні прищеплювали б населенню нарaтив про науку й прогрес, що ведуть до «щасливого майбутнього». Водночас суспільство отримало більш різноманітний та візуально насичений міський простір, у якому було легше орієнтуватися.

Згідно з радянською теорією синтезу мистецтв, архітектура та монументальний декор мали гармонійно поєднуватися як естетично, так і функціонально. З огляду на це, найвдалішими проєктами ставали ті, що наповнювали наукові та технічні об'єкти художнім змістом, який відповідав їхньому призначенню. У цьому дослідженні розглядаються два найяскравіших приклади такого синтезу: зразкове українське «атомне місто» Прип'ять та перша підземна залізниця радянської України.